Напередодні 9 Травня голова районної ради Є.Я.Романова і голова райдержадміністрації В.О.Поддубний відвідали учасників Великої Вітчизняної війни, які перебувають на лікуванні у Центральній районній лікарні. Розпитали про здоров’я, як їх лікують-годують. Звичайно, від старості ще нікого не вдалося вилікувати, але медичний персонал докладає максимум зусиль, щоб ветерани поправили своє здоров’я.

Голова районної ради і голова райдержадміністрації привітали їх зі святом Перемоги і щиро побажали міцного здоров’я, довголіття, родинного тепла.

Кожен з ветеранів належить до воєнного покоління, яке своєю невтомною працею посіло гідне місце в історії нашої країни і заслужило всенародну шану і нашу вдячність за те, що кращі роки свого життя віддали Батьківщині – захищали її від ворогів і відбудовували для нащадків.

Про капітуляцію німецької армії і завершення Великої Вітчизняної війни громадяни Радянського Союзу дізналися в ніч з 8 на 9 травня. Сьогодні, через 66 років після тих подій, небагатьом зрозумілі переживання людей, які, наближаючи перемогу, жили і працювали на межі можливостей; які втратили рідних і близьких на полях битв; які повернулися додому і замість власних осель застали згарища і руїни. Складно знайти слова, які передали б усю глибину щастя людей від того, що найжахливіша в історії людства війна нарешті дійшла кінця, гордості за те, що саме вони перемогли лютого ворога. Жодними святкуваннями й промовами не відродити сьогодні того всенародного підйому, який охопив країну у травні 1945 року. Навіть біль від тяжких втрат і жахливих руйнувань, що спустошили країну, гасила Перемога.

Напередодні 9 Травня у районному будинку культури відбувся урочистий захід, присвячений 66-й річниці Перемоги. У ньому взяли участь делегації ветеранів з усіх сільських рад району. У фойє їх зустрічав духовий оркестр зі Станіславу, а також виставки, які підготували школи і позашкільні заклади, центральна районна бібліотека і музей. Учні дарували ветеранам листівки і проводили їх до зали.

Розпочався захід урочистим внесенням прапорів Перемоги і України. А потім ветеранів привітали голова райдержадміністрації В.О.Поддубний, голова районної ради Є.Я.Романова, військовий комісар району О.М.Токаренко, голова районної ради ветеранів О.П.Пензова, а також сільські голови Токарівки І.І.Корінь і Радянського А.О.Федак.

Пам’ять про загиблих на важких дорогах війни вшанували хвилиною мовчання, до Вічного Вогню і Стели з іменами загиблих поклали квіти.

Особливого щему заходу додали пісні про війну у виконанні В.Романченка, А.Козаченка, С.Свириди, тріо “Мальви”, гурту “Гармонія”. Вразила експресивністю хореографічна композиція “Відлуння війни” у виконанні “Фієсти”, надзвичайною ліричністю – танець “Лебедина вірність” у виконанні “Біанки”. Солдатський подвиг подарував нинішньому поколінню можливість жити в мирний час. Мовою танцю про це розповіли хореографічні колективи “Радість” і “Непосиди”, мовою пісні – В.Ульман і М.Кучинська. Завершив концерт хор зі Станіславу.

Не один ветеран під час театралізованого дійства змахнув непрохану сльозу при згадці про минуле. Не часто їм випадає нагода зібратися разом. Районна влада подарувала їм таку можливість, запросивши до святкового столу, де вони спілкувалися, ділилися спогадами, співали фронтових пісень і навіть танцювали.

Вікторія Ружина

З відстані 66 років Перемога ніби у тумані часу. Усе менше її живих свідків. Але щороку 9 травня поспішають білозерці на центральну площу селища, щоб перенестися на 66 років назад і відчути гіркий і п’янкий дух Великої Перемоги.

Урочистий мітинг, присвячений річниці Перемоги, відкрив Білозерський селищний голова        О.В.Царюченко. Зі словами привітань до всіх білозерців і, зокрема, до ветеранів звернулися голова райдержадміністрації В.О.Поддубний, учасник війни Є.К.Дубовалова, підполковник запасу О.М.Козлов, вчитель історії Білозерської ЗОШ №2 С.Ю.Заруба.

Біда, мов смерч, насунула здаля.

Заплакала обпалена земля,

Немов чиєсь стривожене дитя…

І мирне обірвалося життя.

Виряджали на війну наречені хлопців, молилися матері за синів. А скільки жінок і дівчат важко працювали задля Перемоги – виносили на своїх плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу… Нарешті настало свято миру, свободи, весни! Та не всі повернулись додому…

Сплять мільйони загиблих в окопах –

Це моєї країни сини.

Де була б ти сьогодні, Європа?

Де була б ти, якби не вони?

Ці сторінки війни учні шкіл Білозерки реалістично відтворили тематичними композиціями на вантажівках, які традиційно викликають справжнє захоплення у глядачів. Яскравими були всі художні номери театралізованого дійства, але особливо зворушливо звучали пісні у виконанні юних – Віктора Петренка, Олі Рудик.

У день Перемоги зі щирою вдячністю і глибокою повагою ми даруємо ветеранам квіти. Віддаючи данину шани загиблим, несемо весняний бузок і тюльпани до Вічного вогню і стели, де викарбувані імена наших односельців.

Урочиста частина свята закінчилася, і білозерців запросили скуштувати солдатської каші, завітати до музею, взяти участь у спортивних змаганнях.

Селищна рада, ветеранська організація Білозерки щиро дякують приватним підприємцям, які допомогли в організації свята. Це П.Я.Королевич, Л.А.Сіденко, Т.А.Ляшенко, Р.Ю.Соколов, О.О.Петрина, О.В.Колісніченко, О.Є.Тесля, С.В.Джус, О.І.Твардовський, В.І.Слущенко, М.Д.Романченко, А.П.Тетік, О.В.Яковенко, Д.В.Крепаков, а також магазин “Господар”.

Вікторія Ружина

Велике свято настало. Ніщо не могло завадити проведенню урочистостей, присвячених 66-й річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Навіть “небесна канцелярія” зглянулась і зробила паузу рівно настільки, щоб вистачило часу для виступаючих просто неба. Після громадської панахиди отця Іллі Лакусти біля меморіального комплексу загиблим воїнам відбувся мітинг та святковий концерт. Під час урочистої частини програми теплі слова подяки на адресу ветеранів та учасників війни звучали з вуст заступника голови райдержадміністрації Л.М.Фастовця, сільського голови В.І.Москаленка, директора школи Н.А.Ковальчук, голови ветеранської організації села М.І.Острової. Підкреслили найбільшу трагедію ХХ століття поетичні рядки у виконанні кращих читців школи. Як завжди, на свято завітали рідні загиблих воїнів-визволителів з різних куточків України. Слід відзначити неймовірну святкову атмосферу, яка панувала під час заходу. Усі присутні відчували себе в епіцентрі тематичного театралізованого військового дійства. Мабуть, тому і були розчулені до сліз та зворушені до глибини душі. Море квітів, чудова атрибутика, справжня військово-польова кухня викликали у людей тільки позитивні емоції. Небезпідставно глядачі відзначили високий рівень виконання пісенних композицій воєнних років, підготовкою яких вміло керував Ю.І.Біденко. Справжньою родзинкою стали виступи в жанрі хореографії, адже новий керівник танцювального колективу Ю.В.Охналь охопила усі можливі вікові групи, починаючи від малят дитячого садка і завершуючи учнями старших класів. Від громади села слова великої подяки надсилаємо на адресу фермерів, приватних підприємців, які допомогли в організації та проведенні свята Великої Перемоги, і всіх учасників заходу.

Депутати сільської ради

О.Ареф’єва, С.Воротило,

Л.Родіміна, А.Глушаченко

Наближається всесвітній День Матері, День Перемоги і день смерті моєї мами – Діденко Олександри Тихонівни. Я, дитина війни, з болем у душі згадую долю наших матерів. І в ці дні особливо хочеться сказати щось тепле, ніжне найдорожчій людині – своїй мамі. Тяжким було її життя…Війна, голод, відбудова – все це лежало на жіночих плечах. Перед нею ми у вічнім боргу. Спасибі, Мамо, і пробач!

Я тебе, матусю, вже давно не бачу,

А коли згадаю – відразу заплачу…

То не очі плачуть, а душа страждає,

Що тебе, рідненька, зі мною немає.

Всі твої страждання згадую я, ненька,

Трьох дітей ростила ти сама, рідненька,

Чоловік покинув, а діти дрібненькі.

Де ти брала сили, моя дорогенька?

Випали на долю і війна, і голод,

Повоєнні злидні і в домівці холод,

Йшла напівголодна, засмучені очі,

Біля мене, хворой, не спала всі ночі.

Яку нагороду тобі треба дати,

Що завжди була ти Людина і Мати?

Повік буду вдячна тобі, дорогенька,

За любов і ласку, моя люба ненька.

Перед обеліском вклоняюсь і плачу,

Бо ніколи, мамо, тебе не побачу.

Анна Копитіна, с. Станіслав

Монумент “Танк” вважається справжньою окрасою Білозерки і має велике значення для патріотичного виховання молоді. Біля нього проводились мітинги, проводи в армію, святкові заходи. І зараз часто можна бачити, як на стволі “Танка” гойдаються різнобарвні стрічки. Допризовники і молодь запитують, чому саме такий тип бойової машини встановлено в Білозерці, чому не Т-34 або ИС-100, чи КВ. Тому розповім цю історію, оскільки брав безпосередню участь у ній.

Делегацію Білозерського району, яку я очолював, неодноразово запрошували до Херсону на урочистості в парк Слави, де на п’єдесталі стоїть танк Т-34. З яким захопленням і цікавістю, роздивлялись цей танк діти, молодь і всі учасники святкових заходів!

Порадившись з першим секретарем райкому партії Павлом Кириловичем Михайлевським, ми вирішили встановити такий танк і в Білозерці. Для цього скористались тим, що наш земляк генерал-лейтенант Іван Никифорович Гаркуша – заступник Головнокомандуючого бронетанкових військ, неодноразово приїжджав у Білозерку. І в перший же його приїзд ми звернулись до нього з таким проханням. Він сказав, що допоможе.

Але, згідно з наказом Міністра оборони, в містах і селах повинна встановлюватись тільки та бойова техніка, яка брала участь у звільненні цієї місцевості. У визволенні Білозерського району танки Т-34 участі не брали. Східну та північну частини району звільняли дві бригади самохідної артилерійської установки САУ-85 2-го механізованого корпусу 3-го Українського фронту.

Не минуло і місяця, як ми отримали листа від командира Миколаївської Червонопрапорної учбової дивізії, в якому він повідомляв, що днів через 10-15 на нашу адресу буде направлена бойова машина САУ-100. У листі були наведені її тактико-технічні відомості, потрібні для спорудження постамента: довжина, ширина, висота, вага. Обрали місце у райцентрі і термінове будівництво почалося.

А ще через кілька днів (я відзначив оперативність військових) до мене в кабінет зайшов капітан, відрекомендувався, що він - командир танкової роти Миколаївської учбової дивізії, і через дві години на залізничну станцію в Херсон прибуде платформа з бойовою машиною САУ-100 та екіпажем. Треба було негайно з’ясувати, за яким маршрутом рухатиметься машина. Справа у тому, що генерал-лейтенант І.Н.Гаркуша зателефонував командиру дивізії і сказав, щоб САУ-100 з Херсона до Білозерки і до місця встановлення повинна йти своїм ходом. Але в жодному разі не можна рухатись асфальтованим шляхом!

У ці дні весь світ говорить про Чорнобильську трагедію, 25-ті роковини якої відзначали 26 квітня. Аварія змінила життя не лише тих, хто ліквідовував її наслідки чи проживав у 30-кілометровій зоні. Вона назавжди змінила свідомість людства, довівши, наскільки уразливі ми перед, здавалось би, мирним атомом.

Наш район став другою батьківщиною для чорнобильців. Сьогодні на Білозерщині проживає майже чотири з половиною сотні тих, хто зазнав лиха від найбільшої техногенної катастрофи людства. 26 квітня для них – сумна дата, яка символізує життя після аварії…

Концерт-реквієм, присвячений 25-ій річниці аварії на Чорнобильській АЕС, який відбувся у залі районного будинку культури, розпочав Гімн чорнобильців.

Щирої вдячності заслуговують всі, хто ціною власного життя і здоров’я зупиняв поширення згубних радіоактивних викидів. Багатьох з них уже немає серед нас. Але ми завжди пам’ятатимемо про безсмертний подвиг ліквідаторів, адже вони рятували  світ і здоров’я кожного з нас. Чорнобиль став суворим випробуванням, але ліквідаторів не залишав дух героїзму і єдності. Про це говорили у своїх виступах голова райдержадміністрації В.О.Поддубний і голова районної ради Є.Я.Романова. За активну громадянську позицію, участь у діяльності районної організації “Союз Чорнобиль України” та з нагоди 25-ої річниці аварії на ЧАЕС ряд чорнобильців отримали грамоти і подарунки від районної влади. Натомість голова районної організації “Союз Чорнобиль України” Г.А.Ніколайчук відзначила всіх, хто переймається проблемами чорнобильців, сприяє їх вирішенню. Серед них – голова райдержадміністрації    В.О.Поддубний, його заступник Н.М.Вітренко, голова районної ради Є.Я.Романова, начальник управління праці і соцзахисту населення Н.М.Бойко, головний спеціаліст цього управління Н.І.Жилка, Білозерський селищний голова О.В.Царюченко, колектив аптеки № 45, керівники “Зорі” Д.К.Моторний і “Білозерського” В.П.Сілецький.

У своїх виступах ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС В.Б.Савінський і М.П.Панасенко згадували події 25-річної давнини, коли вони, молоді хлопці, просто виконували свій обов’язок перед батьківщиною, не замислюючись про наслідки для власного здоров’я. Сьогодні вони щиро дякують районній владі і всім організаторам заходу за увагу до них і можливість зустрітися.

Вшановуючи пам’ять жертв трагедії, усі присутні схилили голови у хвилині мовчання, а кращі учні білозерських шкіл поклали квіти до пам’ятного знаку.

…ЧАЕС закрито, у зоні відчуження лякають пусткою порожні міста і села. У густому лісі не можна ходити, воду забороняється пити, а повітрям не бажано довго дихати. Чорнобильська АЕС, навіть мертва, становить загрозу, тому світове співтовариство     об’єднує зусилля, щоб запобігти небезпеці. Чорнобильську сторінку ще не перегорнуто…

Вікторія РУЖИНА.

Тринадцять років тому Указом Президента України створено Державний департамент України з питань виконання покарань, як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом. 22 квітня річницю цієї події відзначили і у Білозерській виправній колонії №105 управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Херсонській області.

Виправна колонія, розташована на території Дар’ївської сільської ради, має майже піввікову історію існування. Колись тут розміщувався лікувально-трудовий профілакторій для осіб чоловічої статі, призначений для повернення суспільству повноцінних громадян, позбавлених алкогольної, наркотичної і токсичної залежності. Активна забудова сучасної території колонії розпочалась ще наприкінці 70-х років. За час керівництва Анатолія Федоровича Кудіна, який очолював установу протягом дванадцяти років, були споруджені триповерхова адміністративна будівля, клуб на триста місць, зал зустрічей, два величезні корпуси промислових приміщень. На базі ЛТП функціонував чудовий спортивний майданчик, щочетверга для працівників установи проводились спортивні заняття. Силами тих, хто перебував у ЛТП, будувались Дар’ївська дільнична лікарня, п’ятиповерховий житловий будинок у цьому ж селі, будівля обласної лікарні МВС у Херсоні. Окрім будівельних робіт, підприємство займалось промисловим виробництвом. Виготовлені тут карданні вали постачались на різні заводи міста та області. Головною ознакою продукції підприємства була її надзвичайно висока якість.

У 1992 році профілакторій реорганізовано у колонію загального режиму для осіб чоловічої статі. Сьогодні тут відбувають покарання засуджені за злочини, що не є тяжкими, а також переведені з виховних колоній віком від вісімнадцяти років, які потрапили до в’язниці вперше. Працювати з ними доволі складно, адже це ще зовсім молоді хлопці, які опинилися за ґратами у досить непростий перехідний вік. У кожного – зламана доля, образа на життя та надія на нормальне повноцінне майбутнє. Сьогодні у колонії їх сімсот чоловік. Той, хто став на шлях виправлення, має шанс на умовно-дострокове звільнення, можливість добувати строк у значно ліпших умовах у дільниці соціальної реабілітації. На даний час такі привілеї отримали тридцять п’ять ув’язнених. За домовленістю вони працюють і поза межами колонії. Відгуки про їхню роботу завжди позитивні. Ось і цієї весни ув’язнених, які незабаром вийдуть на волю, в черговий раз запрошують на роботу до одного з сільськогосподарських підприємств району.

Держава надала ув’язненим можливість під час відбування покарання отримати освіту. На базі колонії працює декілька освітніх закладів. 94 чоловіки навчаються у Дар’ївській вечірній школі. За бажанням ув’язнені можуть здобути професії газоелектрозварювальника та швачки, які сьогодні освоюють 30 чоловік. Крім середньої та професійно-технічної освіти, вони мають можливість отримати вищу - в МАУП. Зараз в академії навчається четверо засуджених.

Належну увагу у колонії приділяють і морально-етичному вихованню ув’язнених. З установою співпрацюють п’ять релігійних організацій. Тривалий час Білозерській ВК № 105 допомагає Херсонський благодійний фонд “Мангуст”.

Як і раніше, у колонії триває виробничий процес. У промисловій зоні виготовляється величезний перелік продукції з дерева, металу, бетону, очерету. За помірними цінами колонія реалізує садовий інвентар, овочеві ящики, обладнання для дитячих майданчиків, тротуарну плитку, урни для сміття та інше. Має колонія і власне підсобне господарство: близько шістдесяти свиней, по декілька десятків кіз, гусей, качок, курей. І хоч цієї живності замало, аби повністю забезпечити ув’язнених продуктами тваринництва, користь все одно відчутна.

Ефективність діяльності будь-якої установи в першу чергу залежить від управлінських якостей керівника та згуртованості колективу. З серпня минулого року колонію очолює підполковник внутрішньої служби Д.Є.Дидін. Молодий, перспективний керівник має багато планів щодо покращення роботи установи і завжди знаходить спільну мову з підлеглими. Середній вік працівників колонії – 30 років. Як і належить, всі вони дисципліновані та надзвичайно відповідальні.

Свято, організоване адміністрацією колонії з нагоди річниці створення Державного департаменту України з виконання покарань, засвідчило, що тут вміють цінувати працю людей. На урочисте зібрання, крім нинішніх працівників колонії, запросили колишніх керівників установи підполковників внутрішньої служби А.Ф.Кудіна та Б.І.Лавріва, Дар’ївського сільського голову С.К.Таточенка, директора Дар’ївської вечірньої школи С.Ю.Смірнова, голову Херсонського обласного благодійного фонду «Мангуст» Є.М.Лисак. Невеличкий концерт для співробітників колонії підготували учні Дар’ївської школи, яких організатори свята не залишили без приємних подарунків. Теплі слова привітань від гостей та начальника, подяки та грошові премії отримали і працівники установи.

Справа, якою займаються ці люди, не з легких, адже їхній обов’язок полягає не лише у забезпеченні належної охорони та ізоляції правопорушників, а й у створенні умов для їх виправлення та повернення до нормального життя у суспільстві.

Наталія Свирида

26 квітня 1986 року відзначене трагічною подією. У цей день життя багатьох наших співвітчизників забрала страшна техногенна катастрофа на ЧАЕС. Тоді завдяки самовідданості чорнобильців-ліквідаторів ядерний монстр був переможений. У цьому велика заслуга сотень тисяч ліквідаторів, які захистили Європу, людство, природу і все живе на нашій землі. Ці герої живуть серед нас, у нашому районі.

На державу Україна ліг великий тягар з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення, яке постраждало від аварії на ЧАЕС. Прийнято ряд законів, але ж вони в основному залишились на папері. Бо часто виходить, що в нашій державі закони діють тільки після рішення судів.

Двічі на рік чорнобильці збираються біля пам’ятного знаку загиблим та померлим чорнобильцям. Його встановлення стало можливим завдяки селищній раді, райдержадміністрації і районній раді, а також наполегливій праці голови Білозерської районної організації “Союз Чорнобиль Україна” В.О.Ковальова та членів правління П.Т.Бовсуновського,  В.В.Пятова.

Багато керівників підприємств розуміють проблеми чорнобильців, надають нам спорнсорську допомогу. Це Д.К.Моторний, В.П.Сілецький, Л.М.Новак, П.Д.Максимов, настоятель храму Іоана Предтечі Микола Палагнюк, у недалекому минулому - В.П.Комиш, В.Щербина. Низький уклін вам від усіх чорнобильців району, побажання міцного здоров’я, успіхів у нелегкій праці. Особливі слова подяки – начальнику управління праці і соціального захисту населення райдержадміністрації Н.М.Бойко та головному спеціалісту управління Н.І.Жилці.

Бажаємо усім чорнобильцям міцного здоров’я, щастя, безхмарного неба, успіхів у вашому нелегкому житті.

Анна НИКОЛАЙЧУК,

голова Білозерської районної організації “Союз Чорнобиль Україна”.

У ці березневі дні ми повертаємося до незабутньої весни 1944-го і вшановуємо учасників визволення нашого району, які у смертельній битві виборювали свободу краю. Низько вклоняємося усім, хто бився на фронтах Великої Вітчизняної, виніс роки окупації та пекло концтаборів, піднімав з руїн і відроджував наш край.

З нагоди 67-ї річниці визволення Білозерки у районному будинку культури відбувся кіноконцерт. Серед запрошених – ветерани війни і праці, представники трудових колективів, учнівська молодь. У фойє експонувалась виставка районного музею “Подвиг земляків безсмертний”.

Відкрив концерт хор Чорнобаївського Палацу культури. Урочисто і зворушливо у його виконанні звучало “І стоїть край дороги невідомий солдат…”, інші пісні. З 67-ою річницею визволення району білозерців привітав голова райдержадміністрації В.О.Поддубний, спогадами про страшні роки окупації і радісну мить звільнення поділилася ветеран праці Є.К.Дубовалова. Вітаючи ветеранів з днем визволення району, голова громадської молодіжної організації “Нащадки Перемоги” С.М.Потеряйко запевнив, що юне покоління пам’ятає подвиг своїх прадідів.

Пам’ять про усіх, хто поліг на дніпрових кручах, звільняючи наш район, вшанували хвилиною мовчання. На знак подяки за їх величний подвиг до Вічного Вогню, Стели з іменами загиблих поклали квіти від районної державної адміністрації і районної ради, селищної ради і районної ради ветеранів.

Готуючи цей захід, працівники районного будинку культури вдало поєднали різні жанри. Пісні у виконанні Сергія Свириди і Марії Кучинської супроводжувалися демонстрацією на великому екрані знімків воєнних років. Зачепили душу пісні жіночого вокального тріо “Мальви” і ансамблю “Гармонія” з Чорнобаївки. Виступи перемежовувалися показом уривків фільмів про війну.

Кіноконцерт спонукав кожного, хто був у залі, ще раз згадати, ціною яких неймовірних зусиль було звільнено наш край, і ще раз висловити вдячність за бойовий подвиг.

Вікторія Ружина.